Події

Інтерв'ю Миколи Толмачова для газети "Факти"

Інтерв'ю Миколи Толмачова для газети "Факти"

Про Колю Толмачова з Броварів Київської області пишуть не лише українські, а й зарубіжні ЗМІ. Фотографії хлопця з'явилися в центральних виданнях Парижа. Журналісти вже назвали Миколу завойовником французької богеми.

 

«Я навіть в художню школу не ходив»

 

- Мою історію називають абсолютно неймовірною, - каже Коля Толмачов, з яким ми зустрілися в кафе в центрі Києва. Уже через два тижні хлопець поїде в Париж і зараз займається оформленням документів. - «Як ти взагалі міг наважитися на іспит у Франції, не знаючи французької? - Питають мене. - На що сподівався?» Чесно скажу: ні на що. Я просто радів можливості побувати в Парижі. Адже ніколи раніше не був за кордоном.

 

"У наших вузах є програма, якої потрібно чітко дотримуватися, - каже Коля. - А в зарубіжних вузах студент малює те, що хоче"

 

Про міжнародний художній конкурс фонду «UART» Коля дізнався випадково з соцмережі «Фейсбук». В той момент він навчався на дизайнера в одному з київських вузів.

 

- Я був студентом другого курсу і, звичайно, хотів би навчатися за кордоном, - продовжує Коля. - Знав, що там підхід до навчання зовсім інший. В українських вузах є програма, якії потрібно чітко дотримуватися. І малювати ти повинен тільки те, що передбачає ця програма. У зарубіжних школах студент малює те, що хоче, а викладачі тільки допомагають йому розкритися. І художник розвивається як особистість. Оскільки я захоплювався сучасним мистецтвом, мені дуже не вистачало цієї свободи.

 

При цьому добре розумів, що навчання за кордоном - всього лише мрія. Я з небагатої сім'ї і взяти гроші було нізвідки. У те, що можна виграти якийсь грант, не вірив. І тут абсолютно випадково побачив оголошення: «Міжнародний культурний фонд UART оголошує конкурс для молодих художників. Усі бажаючі можуть надіслати свої роботи за такою-то адресою». Головний приз - грант на навчання у французькій школі мистецтв. Звучало дуже привабливо. Правда, уважніше прочитавши умови конкурсу, побачив, що одна з обов'язкових вимог до учасників - знання французької. А в цьому я, як то кажуть, повний нуль. Я і англійську-то знаю вкрай погано. Тому про конкурс можна було забути.

 

Микола і сам не знає чому, але день у день він продовжував заходити на інтернет-сторінку культурного фонду. Одного разу він звернув увагу, що пункт про обов'язкове знання французької зник.

- Я як відчував, - сміється Микола. - Ще раз все перевіривши та переконавшись, що знання мови не вимагається, подав заявку і відправив на конкурс свої роботи. Всі картини малював вдома без будь-чиєї допомоги. Я ж навіть в художню школу ніколи не ходив. Просто малював для себе і робив шкільні стінгазети. Розуміючи, що це конкурс для професіоналів, ні на що особливо не сподівався. І тут дзвінок: «Микола Толмачов? Прийміть наші вітання! І готуйтеся до поїздки в Париж».

 

Я застиг на місці: не може бути! Мені пояснили, що я увійшов до числа переможців (їх було всього п'ятеро) і через місяць мене чекають в Парижі. «Один з переможців виграв грант, - розповіли мені в фонді. - Але хто ця людина, ви дізнаєтеся на офіційній церемонії». Я кинувся оформляти документи. Адже у мене навіть не було закордонного паспорта. Мені було все одно, хто виграє цей грант. Головне - я побуваю в Парижі. Фонд оплатив квитки і взяв на себе всі витрати на моє проживання.

 

Перше враження від Парижу було не найприємнішим. Я очікував побачити старовинні будівлі та легендарні паризькі вулички, але замість усього цього на очі попадалися якісь бараки і багато сміття. Воно було скрізь - на дорогах, на тротуарах... Виявилося, там теж є неблагополучні райони.

 

Але вже наступного дня я побачив те, про що мріяв. Церемонія нагородження переможців конкурсу проходила в старовинній будівлі, де колись жив Ален Делон, в самому центрі Парижу. На церемонії було багато журналістів, телекамер. Там же виставили мої роботи. До мене підходили члени журі з доброзичливими усмішками, робили компліменти. Але я не розумів ні слова! Залишалося тільки посміхатися і відповідати: «Merci». Більше я нічого не знав (сміється). Члени журі тривалий час виголошували промови, і оскільки вони теж були французькою, я не зрозумів, що вже настав відповідальний момент, коли мають оголосити переможця. І раптом почув своє прізвище. «Виходьте на сцену, - шепнула російською одна з організаторів. - Ви виграли грант!».

 

«Мене завели в старовинну будівлю, де було багато скульптур: «Малюйте все, що хочете»

Микола Толмачов виявився наймолодшим учасником конкурсу. Члени журі ще довго хвалили його роботи, зазначивши, що юному таланту необхідно організувати виставку. Вони також повідомили, що Коля виграв 20 тисяч євро, які він може використовувати для навчання в будь-якій художній школі Франції. Коли журналісти запитали у хлопця, де він має намір вчитися, Коля впевнено відповів: «У найстарішій художній школі в Парижі».

 

- Насправді я сказав перше, що спало на думку, - зізнається Коля. - Від того, що відбувалося, голова пішла обертом. Тільки наступного дня зміг розкласти все по поличках. Тоді ж дізнався, що ще рано уявляти себе студентом престижної французької академії мистецтв. Грант не давав мені права навчатися ні в одному з французьких вузів. Для початку я повинен був вступати на загальних підставах. І тільки якщо успішно складу іспити, зможу використовувати виграні гроші на оплату навчання та житла.

 

Дізнавшись правила вступу до французькі художні школи, я страшенно засмутився. Скрізь було потрібно знання французької. Перерив усі довідники і сайти, але так і не знайшов жодної англомовної програми. Було б дуже прикро виграти грант і нікуди не вступити. Тоді вирішив: спроба - не тортури. Спробую.

 

- Ви обрали декілька вузів?

 

- Ні, тільки один. Раз вже сказав журналістам, що хочу в найстарішу школу мистецтв, вирішив туди і вступати. Ця академія була заснована ще за часів Людовика XVI. Вона розташовується в будівлі, де раніше знаходився монастир августинців, прямо навпроти Лувра. Це була справжня авантюра: без знання французької вступати до найпрестижнішої академії. Наступні чотири місяці (рівно стільки залишалося до вступу) я вчив мову. Вірніше, намагався. На жаль, за такий короткий термін французьку не опануєш при всьому бажанні.

 

І ось я приїхав на вступні іспити. Перший іспит виявився письмовим - потрібно було проаналізувати текст про мистецтво. Текст, звичайно, французькою. Більшу його частину взагалі не зрозумів. Який тут письмовий аналіз! Я озирнувся навколо: абітурієнти списували один листок за іншим. «От і все, - подумав. - Ну хоча б побував у Парижі». І написав французькою: «Вибачте, але я вчу французьку четвертий місяць, тому не можу нічого написати». Побачивши мій папірець екзаменатор зробив круглі очі. Посміхнувшись, я здвинув плечима. Екзаменатор теж посміхнувся і сказав: «Аdieu», тобто «прощавай».

 

Другий іспит - це малюнок. Точніше, відразу три малюнки. Я вже знав, що мені нічого не світить, але все одно пішов. І не пошкодував. Цей іспит значно відрізнявся від тих, що проходять на Україні. В наших вузах перед абітурієнтами ставлять скульптуру або портрет і всі малюють одне і те ж. Тут же нас завели до старовинної будівлі, де зібрано багато скульптур, і сказали: «Малюйте все, що бажаєте». Я вирішив намалювати скульптури Боттічеллі, одного герцога і Папи Римського. З цим завданням я впорався.

 

- Тобто знову з'явилася надія?

- Ні. Бо попереду був третій іспит, а це співбесіда французькою. Але тут сталася ще одна радісна подія: фонд організував експозицію моїх робіт на Арт-Парі. Це один з наймасштабніших заходів міжнародного мистецтва. Проходить в будівлі Гранд-опера у Парижі. Мої роботи стояли поруч з роботами визнаних художників! Досі не віриться.

 

- На третій іспит ви все-таки пішли?

- Так. Прийшов і сказав: «Я майже не знаю французької. Проте спробую відповісти на ваші запитання». Екзаменатори дуже здивувалися. Але почали стаивти мені запитання. Все виявилося не так страшно. Ні, французької я як і раніше не знав. Просто, як міг, намагався пояснити, чому хочу навчатися у цій школі. Забував слова, але не йшов - все одно намагався щось говорити. На екзаменаторів це, мабуть, справило враження. Коли я вже вийшов з аудиторії, мене наздогнала одна викладачка: «Ніколя, ви дуже добре себе показали. Якщо хочете тут навчатися, ознайомтеся з нашою виставкою, подивіться пам'ятки». Ось тоді з'явилася надія.

 

«По суті, провалив два іспити з трьох. Але, як мені пояснили, для викладачів цієї школи головне - мистецтво»

 

Через два тижні Коля дізнався, що вступив. У вересні його вже чекають у Парижі.

 

- Я не розумів, як це сталося, - каже Коля. - Адже, по суті, провалив два іспити з трьох! Але як мені потім пояснили, для викладачів цієї школи головне - мистецтво. А мову завжди можна вивчити. Чим я зараз і займаюся.

 

- Виходить?

 

- Слава Богу, так. Займаюся день і ніч, дивлюся французькі фільми. Але позбутися мандражу перед майбутньою поїздкою поки не виходить (посміхається). Я вже можу вільно говорити французькою про мистецтво, а ось замовити страву у французькому ресторані, боюся, не зможу. З розмовним мовленням у мене поки не дуже.

 

- Нічого, це можна виправити, - каже співробітник фонду «UART» Інна Роднева. - Приклад Колі Толмачова показує, що можливо абсолютно все. Як кажуть, варто тільки захотіти. До речі, цього року наш фонд проводить ще один конкурс, у якому теж може взяти участь будь-хто, хто займається живописом, графікою, скульптурою, фотографією та інсталяцією. Цього року заявки на участь у конкурсі можуть подавати люди від 20 до 35 років.

 

- На скільки років навчання вистачить вашого гранту? - Запитую у Миколи.

- Точно поки не знаю, але не на всі чотири роки. Причому ці гроші підуть не стільки на навчання, скільки на оплату житла та харчування. У Парижі дорогі і квартири, і гуртожитки. А ось навчання у моїй школі коштує всього триста євро на рік. Тут головне - вступити, а багато хто впевнений, що це неможливо.

 

- Скільки ж коштує оренда квартири у Парижі?

 

- Оренда 19 метрів житлової площі мені обійдеться у 750 євро на місяць. У фонді мені вже знайшли квартиру. Але я маю намір навчатися всі чотири роки. Зрештою квартиру можна знімати з іншими студентами, і це вже буде значно дешевше. Ще у Парижі я звернув увагу на ціни у супермаркетах. Місцями вони навіть дешевше, ніж у нас. А ось у ресторанах і кафе мені робити нічого.

 

- Ще не познайомилися зі студентами вашої школи? Вони могли б допомогти вам швидше освоїтися.

 

- Поки що ні. Але я уявляю, що мене чекає, адже про нашу школу навіть зняті документальні фільми. Там викладачі не заганяють тебе у рамки, ти малюєш у тому напрямку, у якому хочеш працювати. У кожного свій жанр, і викладачам це подобається. У Франції взагалі підхід до навчання нестандартний. Наприклад, можна зайти у кабінет і побачити повністю оголених студенток, які малюють натуру. У них це не просто заняття, а цілий мистецький процес.

 

Дата: 29.08.2014
Джерело: "Факты"