Марія Примаченко

Роботи:

Біографія:

Українська народна художниця, представниця «народного примітиву» («наївного мистецтва») та лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Народилася 12 січня 1909 року в селі Болотня на Київщині, в родині творчо обдарованих людей, де і провела все життя (померла 18 серпня 1997 року). Бабуся фарбувала і розписувала писанки. Батько, Осентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі у вигляді стилізованих «головкатих» зображень. Мати, Параска Василівна,була визнаною майстринею вишивання (сама Марія Оксентіївна вбиралася у сорочки,вишиті власноручно). Від неї і перейняла художниця вміння створювати той чарівний,характерний для українських майстринь орнамент.

Дитинство Марії Авксентіївни було затьмарене страшною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Марія Авксентіївна гідно і мужньо пронесла всі життєві знегоди, пізнала щастя любові (чоловік загинув на фронті) і щастя материнства: її син Федір — теж народний художник, він був її учнем і другом.

Нарис творчості

«Починалося все це так,— згадувала художниця.— Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…» Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити.

Талант Примаченко відкрила киянка Тетяна Флору (у 1960—1970-х роках широку популяризацію творчості Примаченко організував журналіст Г.Мєстечкін). 1936 року Марію Авксентіївну запрошують до експериментальних майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Її творчість стає різноманітнішою — Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У Державному музеї українського народного та декоративно-ужиткового мистецтва зберігаються її чудові керамічні глечики й тарелі цього періоду.

В цей час вона почала виставлятися. Її виставки з великим успіхом проходили убагатьох країнах світу. За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Примаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі.

У 1937 році на всесвітній виставці в Парижі Марія Приймаченко отримала золоту медаль, здивувавши своїми картинами мистецький світ... Але на деякий час їй довелося забути про творчість. Розпочалася війна і Марія Примаченко повернулася до рідного села, де пережила найстрашніші роки свого життя. Війна забрала в неї чоловіка, який так і не встиг побачити сина Федора. Однак важкі умови життя і злидні не зломили ії творчий дух.
У 1960 році художниця починає працювати над новим циклом – «Людям на радість»,до якого увійшли роботи «Сонях», «Синій вазон з квітами», «Голуб на калині», «Пава уквітах», «Лев». За цей цикл Марії Приймаченко присвоєно звання лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка.

Як зізнавалася Марія Приймаченко, у неї не було «професійних хитрощів». Вона малювалана звичайному ватмані пензлями фабричного виготовлення, використовувала гуашта акварель. Перевагу віддавала гуаші, бо саме ця фарба дає соковитий, декоративно виразний образ з чітким силуетом. Художниця спочатку вела лінію олівцем, якось недбало, «по-дитячому» окреслювала контури зображення, а вже потім упевнено,вправно клала колір.
Вона була не тільки прекрасною художницею, але й талановитою поетесою. Її вдаліпідписи до картин у вигляді коротеньких примовок дуже легко запам’ятовуються.

Фантастичні звірі – це витвір геніальної уяви художниці. Таких звірів не існує уприроді. «Дикий чаплун» – від слова «чапати» – таку назву Приймаченко придумала одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь вільхові зарості. Взагалі її «звірина серія» – явище унікальне і не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві.

А незадовго до смерті вона створила вражаючу чорнобильську серію. Рідне село Марії Приймаченко знаходиться у 30-кілометровій зоні від Чорнобиля. Тому проблеми і біди багатьох чорнобильців вона знала дуже добре. Цикл робіт, присвячений цій трагедії, розійшовся по світу.

На 89 році життя видатна художниця померла. Та, на щастя, рід Приймаченків-митців продовжився. Її найкращим учнем був син – Федір, нині заслужений художник України. Пішли її шляхом і онуки – Петро та Іван. Сьогодні вони – молоді, талановиті художники,кожен – яскрава індивідуальність. Зростаючи поряд із такими майстрами, як їх бабуся та батько, вони перейняли все найкраще.

Творчості Примаченко в останні десятиліття присвячені статті, альбом, науково-популярніфільми, теле- і радіопередачі.

2009 рік — за рішенням ЮНЕСКО — визнано роком Марії Приймаченко.