Олег Пінчук

Роботи:

Біографія:

Олег Пінчук народився 15 червня 1960 року в місті Дрогобич, Львівської області.

Освіта:

1977 – 1982 – студія образотворчого мистецтва Г.Я. Хусіда в Києві.
1982 – 1988 – факультет скульптури Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури в Києві (Україна).
1993 – 1995 – Післядипломне удосконалення майстерності у Вищій школі образотворчих мистецтв (ESAV) в Женеві (Швейцарія); цикл «тривимірна виразність» (expression tridmensionelle). Керівник – професор Мішель Гірши (Michel Hirchy).
   
Багатство стилю:

Коли ви опиняєтесь у студії Пінчука, ви потрапляєте до світу фантазій, з фантастичними дволикими створіннями, вишуканими носорогами, прикрашеними квітами, левами, з пащі яких виглядають гримаси невідомих та надзвичайних створінь. Можна розгледіти рогату худобу з профілями античних героїв, слонів з грайливими дітьми на спинах та очима Будди. Ця унікальна атмосфера захоплює, бентежить та збиває с пантелику.

Творча інтуїція, яка є найвищим рівнем сприйняття світу, найвеличніший дар Художника. Джерело інтуїції Олега Пінчука завжди відкрите – своїм чуттям він уловлює всі особливості людської психіки, її засоби боротьби зі страхом через адаптацію та зміну форм. Секрет магнетизму його робіт лежить саме у зверненні до чистоти архетипної ритміки,  у введенні її до контексту сучасної пластичної мови.

Олег – класичний представник своєї епохи, яку краще всього називати «фьюжн» - творіння неймовірного за допомогою злиття всього з усім, об’єднуючи різноманітні цитати в Єдиний текст, у супроводженні вічних скарг борців за чистоту стилю.

«Робити те, що бачиш, але відчувати те, що ти робиш» - ключовий слоган Пінчука. Це інтуїтивний, хоча і нераціональний початок постійно присутній у роботах Олега.

У кожного художника є свій «класичний період», епоха «монументалізму». Олег Пінчук – зовсім не є виключенням – він розпочав свою творчу діяльність з робіт великих розмірів, без будь-якого детального доопрацювання та марнославства, з певною внутрішньою виразністю непохитного початку, як наприклад, композиції «На спомин про Злато-Михайлівський монастир», «Дихання віків», «Материнство» і декілька пластичних інтерпретацій легендарного Аліпія.

Художник має своє власне розуміння та відчуття часу. Його час не підлягає лінійності – це тривалість у часовій безмірності, символом якої є коло, циклічність. Не дивно, що в скульптурах Пінчука присутній такий об’єм циклічності та двоїстості. Цю ідею Олег заявляє в своєму композиційному біномі «Простір та час» - вічне божественне існування і в той же час швидкоплинна мить лінійного виміру.

Пінчук – майстер пластичного мистецтва. Він працює з формою, об’ємом, текстурою, лінією та силуетом, як із самодостатніми декоративними засобами. Йому подобається використовувати їх, намагаючись досягти повної відповідності форми та змісту, змісту який розчиняється в пластичній презентації. Конструюючи форму всередині, художник викликає її назовні, видобуваючи із об’єкту сенс, тому, із пащі «Доброго Лева» визирає дивовижна істота: «річ у собі» звільняється та виходить назовні.  Інтуїтивне бачення просторової декоративної форми, пластична відповідність об’ємів, робить перетворення скрипки Пінчука в жука природнім та естетичним.

Його «Подорож за слонами» багатофункціональна та дуже інтуїтивна робота – відлита копія об’єктивної реальності – метафора «пошуку себе», безглуздий пошук слонів, які є символами мрій про «щастя».

Зв’язок скульптур Олега Пінчука з народними традиціями, з глибинними праісторичними джерелами очевидний. В основі його «Євразії» лежить пластичний принцип праслов’янських протомів – напівфігур тварин, поєднаних разом. Саме такі зображення амулетів-оберегів, своєрідних дволиких Янусів, які стоять на чатах, дивлячись вперед і назад, у «цей» і «той» світи, зустрічаємо на фібулах – золотих і срібних застібках, що прикрашали одяг прадавніх слов’ян які колись заселяли українські землі.

Фантастичні міксантропічні створіння скульптора перегукуються з дивовижними звірами Марії Приймаченко, творчість якої завжди зачаровувала його. І це не дивно, тому що багатовіковий культурний досвід був сфокусований в її роботах. Її сюжетні лінії, знакові та ритмічно-декоративні композиції, зберігаючи генетичний код нації, дають колосальну силу творчої енергії для майбутніх поколінь.

Віктор Сухенко, Іван Макогон, Макар Веронський, Валентин Борисенко, вчителі Олега в Національній Академії Образотворчих Мистецтв, навчали його бути вимогливим до своєї праці, не приховувати дефекти зміною деталей, бути стійким та здібним до нових звершень, з нуля. Його вчителі були безпощадними і навіть жорстокими у виправленні робіт студентів, навіть за декілька днів перед екзаменами. Після того «виправлення», залишалась дуже мала частина роботи, і доводилось повертатися до початкового етапу. Талановиті художники та педагоги навчали своїх учнів полірувати композиції до досконалості, шукати пластичне співвідношення об’єму та форми, і досягати психологічної виразності у відповідності з концепцією.

Розкриваючи  свій загальний зміст, його роботи створюють певну історію: літери, слова, речення, символи. Розрізнена композиція стає сегментом цілого, Єдиного Тексту, в якому замість слів переважає Пластична субстанція – скульптури, створені Майстром.